В закладі облаштовано вхід кнопкою

виклику та пандусом

Заклад має кнопку виклику персоналу, один вхід обладнано пандусом

Запровадження інклюзивної освіти в дошкільному навчальному закладі

Інклюзивна дошкільна освіта - це одна із реалій нашого життя. Проте потрібно пам'ятати, що її ефективність залежить від багатьох умов, головною з яких є комплексний психолого-педагогічний супровід.

Шляхи впровадження інклюзивної освіти обґрунтовані у змісті Концепції розвитку інклюзивної освіти (затвердженої наказом МОН України від 01.10.2010 р. № 912).

 Зміст та основні завдання психологічної служби системи освіти у сфері упровадження інклюзивної освіти визначено у низці відомчих документів, зокрема, це:

- План дій щодо запровадження інклюзивного навчання у загальноосвітніх навчальних закладах на 2009-2012 роки (затверджений наказом МОН України від 11.09.2009р.  № 855);

- Положення про спеціальні класи для навчання дітей з особливими освітніми потребами у загальноосвітніх навчальних закладах (затверджене наказом МОН України від 09.12.2010 р. №1224);

- Порядок організації інклюзивного навчання у загальноосвітніх навчальних закладах (затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 15 серпня 2011 р. № 872);

- План заходів щодо запровадження інклюзивного та інтегрованого навчання у загальноосвітніх навчальних закладах на період до 2012 року (розпорядження Кабінету Міністрів України від 03.09.2012 року № 1482);

-  Наказ МОН України від 23.07.2013 року № 1034 «Про затвердження заходів щодо впровадження інклюзивного навчання в дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладах на період до 2015 року»;

- Наказ МОН України від 28.12.2006 року №864 «Про планування діяльності та ведення документації соціальних педагогів, соціальних педагогів по роботі з дітьми-інвалідами системи Міністерства освіти і науки України».

Окрім того, у листах Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 26.07.2012р. № 1/9-529 «Психологічний і соціальний супровід дітей з особливими освітніми потребами в умовах інклюзивного навчання», від 02.01.2013р. № 1/9-1 «Про визначення завдань працівників психологічної служби щодо запровадження інклюзивного навчання» окреслено діяльність працівників психологічної служби та їхню роль у командній взаємодії усіх учасників навчально-виховного процесу щодо надання допомоги дітям з особливими освітніми потребами.

Діяльність практичного психолога з дітьми, які мають особливі освітні потреби, в умовах дошкільного навчального закладу повинна розглядатися виключно у співпраці з логопедом, дефектологом, вихователем, батьками.

З метою впровадження системи психолого-педагогічного супроводу дітей дошкільного віку, які навчаються в умовах інклюзивної освіти, психолог має організовувати і здійснювати комплексний підхід, реалізація якого передбачає поетапне здійснення психосоціальних та педагогічних заходів, а саме:

1. Ознайомлення з особовою справою дитини, історією та особливістю протікання захворювання, співбесіда з представниками ПМПК.

2. Бесіда з дитиною і батьками. Визначення можливостей дитини.

Спеціалістам служби необхідно навчити батьків співвідносити новоутворення дитячого віку з віковими і психологічними нормами, розпізнавати емоційні прояви у дитини, відпрацювати стилі реагування на такі прояви і поведінку, сформувати у батьків відповідальне ставлення до виконання батьківських обов’язків тощо.

Оскільки дитина-дошкільник - це віддзеркалення сім'ї, то відповідну роботу потрібно провести і з батьками здорових дітей, формуючи у них позитивне ставлення до перебування у групі дітей з особливими потребами.

3. Оцінка освітнього середовища відповідно до потреб і можливостей дитини, організація відповідних змін.

Психолог має проводити моніторингові дослідження щодо виявлення і прогнозування можливих проблем, серед яких можуть бути такі:

- виникнення опору новому середовищу з боку дитини, для зняття якого потрібно включати розробку додаткових освітньо-виховних ресурсів;

- виникнення внутрішніх і зовнішніх конфліктів між вихователем і дитиною, вихователем і батьками внаслідок роботи із проблемою «особливої дитини» та інші.

Поза всяким сумнівом, компетентність вихователів є однією з умов ефективності дошкільної освіти. Результати досліджень багатьох науковців засвідчують, що розумовий, емоційний і соціальний розвиток дітей з психофізичними вадами прямо залежить від позитивного ставлення до них, їх розуміння та прийняття педагогами, батьками і здоровими дітьми. Сприятливе соціальне та розвивальне середовище є однією з вихідних умов розв'язання проблем інклюзивної освіти. Тому забезпечення такого середовища - одне із завдань психолого-педагогічної служби.

Ця робота здійснюється за допомогою таких методів:

а) бесіда,

б) переконання,

в) розгляд проблемних ситуацій,

г) сюжетно-рольові ігри,

д) перегляд спеціально відібраних відеосюжетів.

4. Діагностика особистісних особливостей дитини, зокрема таких, як:

- діагностика рівня розвитку дітей: виявлення індивідуальних особливостей психічного, фізичного, інтелектуального розвитку; рівня розвитку психічних процесів;

- діагностика соціальної зрілості, інтелекту, стилю взаємодії педагогів і батьків з дитиною;

- тестування та анкетування педагогів та батьків на предмет готовності до здійснення інклюзивного навчання;

- вивчення особливостей сім'ї, в якій виховується дитина;

- психолого-педагогічне спостереження за особливостями соціальної взаємодії дитини.

Актуальним залишається питання застосування психодіагностичного інструментарію і корекційних програм у роботі з вказаною категорією дітей. Щодо першого, то очевидним є прилаштування інструментарію (стимулів) відносно можливостей дитини та критичного вибору методик, які дозволяють використати потенціал дитини (наприклад: для слабозорої дитини малюнки  повинні бути контрастнішими та більшими за розміром (методика "4-й зайвий"), для дитини зі спастикою кінцівок необхідно домовитися про сигнали, які говорять про відповідність чи невідповідність вибору (методика "Дошка Сегена" тощо). Таким чином, психолог приймає рішення (за погодженням з працівниками ПМПК або центру психологічної служби системи освіти) які методики включити до діагностичного комплексу з метою окреслення психологічного портрету дитини та визначення плану її розвитку.

5. Проведення психолого-педагогічного консиліуму з метою розробки індивідуальної програми (навчальної програми і програми розвитку).

Практичний психолог в інклюзивному середовищі формує психологічну готовність учасників навчально-виховного процесу (дітей, батьків, вчителів, представників адміністрації) до взаємодії з дитиною з особливими освітніми потребами. Психофізіологічні особливості такої дитини, рівень її розвитку, потенційні можливості щодо опанування знань визначаються основними індикаторами, які беруться до уваги при розробці індивідуального плану розвитку. Такий план є динамічним і відображає основні завдання стосовно розвитку дитини, її досягнення, перспективи. До виконання плану долучаються вихователі, батьки, профільні спеціалісти. Практичний психолог, у свою чергу, координує діяльність, визначає напрями, коригує хід виконання плану. З іншого боку, психолог працює безпосередньо з дитиною, котра має особливості психофізичного розвитку, щодо збереження її здоров’я, пошуку та реалізації траєкторії оптимального розвитку, формування позитивної мотивації та стимулювання інтенцій до розвитку.

6. Організація зустрічей з батьками і вихованцями дошкільного закладу, вихователями з метою формування психологічної готовності до взаємодії з дитиною з особливими освітніми потребами.

Найпершими, хто помічає проблеми та труднощі у розвитку дитини є батьки, лікарі-педіатри, вихователі. Тому дуже важливо, переконати їх у тому, щоб вони не зволікали, не чекали на спонтанне усунення вади, а звернулися до фахівців.

Психологам потрібно постійно акцентувати увагу батьків та вихователів та тому, що, чим раніше дитина одержить необхідну допомогу (педагогічну, психологічну, медичну), тим легшою буде структура її дефекту, тим краще вона розвиватиметься.

При цьому необхідно врахувати цілу низку чинників, зокрема:

-                     категорія аномального розвитку;

-                     вік дитини;

-                     конкретний клінічний діагноз;

-                     наявність супутніх відхилень;

-                     стан соматичного здоров’я;

-                     інтелектуальний ступінь;

-                     особливості психічного та фізичного розвитку;

-                     потреби та можливості дитини.

7. Здійснення психокорекційної роботи з метою розвитку потенційних можливостей дитини та відповідного формування особистості.

З урахуванням вади розвитку та потенційних можливостей дитини організовується і психокорекційна діяльність. Більшість дітей з особливими освітніми потребами можуть бути долучені до роботи в корекційній групі. Однак психологу необхідно заздалегідь оцінити і продумати альтернативні вправи, виконанню яких не перешкоджає дефект розвитку. Проте, коли мова йде про корекцію чи розвиток окремих пізнавальних процесів, краще проводити індивідуальні заняття. Результати діагностики слугують орієнтирами для роботи психолога, вихователів, батьків і самої дитини. Водночас ступінь інтегрованості дитини в соціальне середовище є індикатором ефективності і адекватності психокорекційного впливу.

8. Відстеження соціально-психологічного клімату в колективі та статусу дитини в групі.

9. Сприяння соціальній інтеграції дитини: залучення до ігор і соціальних контактів.

10. Моніторинг рівня адаптованості й інтегрованості дитини, корекція відповідних індивідуальних програм, планів.

11. Оформлення документації для здійснення психолого-педагогічного супроводу дитини з особливими потребами:

- банка даних дітей відповідно до особливостей та наявних порушень;

- картки здоров'я і розвитку дитини;

- психологічної картки індивідуального розвитку дитини;

- соціального паспорта сім'ї, в якій виховується дитина;

- щоденника спостереження за дитиною в навчальному закладі;

- щоденника спостереження за станом здоров’я, поведінкою дитини вдома та у групі.